Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 910/6088/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Коробенка Г.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.07.2016у справі№ 910/6088/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доДочірньої компанії "Газ України" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"простягнення 17011270,81 грн

за участю представників: позивачаСтарчик А.А.- предст. дов. від 18.04.2014;відповідачаМицько Р.М. -предст. дов. від 01.02.2016;

ВСТАНОВИВ:

04.03.2016 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 17011270,81 грн., з яких: 1397606,34 грн. 3% річних та 15613664,47 грн. сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції за період з 21.03.2013 по 30.06.2015, нараховані відповідно до приписів статей 259, 526, 599, 625 Цивільного кодексу України у зв'язку з несвоєчасними розрахунками відповідача за договором поставки природного газу, що встановлено чинним рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі № 910/6028/13 про стягнення суми основного боргу.

Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги, вказавши, що нарахування позивачем 3% річних здійснено поза межами позовної давності; розрахунок інфляційних втрат суперечить чинному законодавству; позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки на спірні правовідносини розповсюджуються положення Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" щодо списання штрафних та фінансових санкцій, які нараховані на заборгованість, що виникла з 01.01.1997 по 01.01.2011.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 (суддя Гумега О.В.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 (судді: Кропивна Л.В. - головуючий, Пашкіна С.А., Чорна Л.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 526, 530, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України; вказує, що суди не врахували приписи Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", відповідно до яких списання заборгованості за цим Законом здійснюється в порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженому Кабінетом Міністрів України; в порушення статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України прийняті у справі рішення та постанова належним чином не обґрунтовані та містять доводи лише на користь відповідача.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій та вбачається з обставин справи, 23.01.2009 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" уклали договір № 06/09-8 поставки природного газу бюджетним установам та організаціям, за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцю у 2009 році природний газ в обсязі до 1050 млн. куб.м згідно погодженого графіку, а останній зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 5.1 договору розрахунки за газ покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом перерахування на рахунок постачальника протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі акта приймання-передачі газу до 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Строк дії договору відповідно до умов пункту 10.1 договору встановлений з моменту його підписання сторонами і діє в частині поставки газу з 1 січня до 31 грудня 2009 року, в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/6028/13 від 20.10.2015 позов Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Дочірньої компанії "Газ України" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 20437752,98 грн. заборгованості за договором № 06/09-8 поставки природного газу, у решті позову відмовлено.

Розглядаючи справу № 910/6028/13, господарський суд встановив, що позивач протягом 2009 року передав відповідачу 1033702269 куб.м природного газу вартістю 2046080131,65 грн., а відповідач оплатив у безготівковому порядку вартість одержаного газу у розмірі 2025642378,67 грн., у зв'язку з чим господарський суд дійшов до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 20437752,98 грн. боргу (2046080131,65 грн. - 2025642378,67 грн.).

Предметом розгляду спору в даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 1397606,34 грн. 3% річних та 15613664,47 грн. інфляційних за період з 21.03.2013 по 30.06.2015, нарахованих на заборгованість відповідача за договором поставки природного газу від 23.01.2009 № 06/09-8.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що фінансові санкції (3% річних та інфляційні втрати) нараховані позивачем на заборгованість за природний газ, отриманий відповідачем протягом грудня 2009 року, тобто в межах періоду з 01.01.1997 по 01.01.2011, підлягають списанню відповідно до пункту 2.2 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію"; сума списання заборгованості із сплати штрафних та фінансових санкцій в силу положень Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, не обмежена протоколами учасників процедури, а самостійно визначається у відповідних договорах, що укладаються учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України, і здійснюється такими учасниками самостійно; нарахування позивачем інфляційних втрат та річних на заборгованість за природний газ, спожитий протягом грудня 2009 року, здійснюється всупереч приписів частини другої статті 13 Цивільного кодексу України, позаяк порушує права відповідача, позбавляє його можливості списання заявлених до стягнення сум, призводить до непередбачуваних законодавством матеріальних втрат як суб'єкта паливно-енергетичного комплексу.

Судова колегія зазначає, що за приписами частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно за таких самих підстав зобов'язання змінюються та припиняються.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суди з'ясували, що між сторонами склалися правовідносини з поставки природного газу.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Ця стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.

04.06.2011 набрав чинності Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI від 12.05.2011 (надалі - Закон України № 3319-VI), статтею 1 якого передбачено, що дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Відповідно до підпункту 2.1.1. пункту 2.1. та пункту 2.2. статті 2 Закону України № 3319-VI на умовах, визначених цим Законом, підлягають списанню: заборгованість за природний газ (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, у тому числі ліквідованих підприємств, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та її дочірніх підприємств ДК «Газ України», ДК «Укртрансгаз», ДК «Укргазвидобування», ДАТ «Чорноморнафтогаз», що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом: заборгованість ДК "Газ України" перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (у тому числі реструктуризована) списується в межах сум, списаних підприємствам, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, і суб'єктам господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, перед ДК "Газ України", заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 2.6. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" суб'єкти господарювання, визначені у статті 1 цього Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилася станом на 1 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.

Пунктом 2.5. статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" визначено, що списання заборгованості здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 № 894 відповідно до пункту 2.5 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" затверджено Порядок списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, пунктом 6 якого передбачено, що для списання заборгованості кожен учасник процедури списання утворює комісію з питань списання заборгованості, до складу якої обов'язково входить керівник такого учасника, як голова комісії, та головний бухгалтер і яка визначає обсяг заборгованості, що підлягає списанню, у розрізі контрагентів. Списання заборгованості проводиться на підставі протоколів зазначеної комісії, затверджених її головою. Датою списання заборгованості є дата затвердження протоколу.

Відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України № 894 від 08.08.2011 "Про затвердження Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію" заборгованість зі сплати пені, штрафних та фінансових санкцій (3% річних та індекс інфляції), які нараховані учасникам процедури списання на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 01.01.1997 по 01.01.2011, щодо стягнення яких розпочата процедура судового врегулювання спору і відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили, визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України. Згідно з пунктом 8 вказаного вище Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, учасники процедури списання подають протягом 10 днів після затвердження протоколу, але не пізніше 31.12.2011 кредиторам інформацію про суми списаної заборгованості (основної суми заборгованості, пені, штрафних та фінансових санкцій) в розрізі договорів щодо постачання природного газу, а також видів заборгованості. Компанія "Газ України" здійснює списання заборгованості (у тому числі реструктуризованої) перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" в межах сум, списаних компанією "Газ України" учасникам процедури списання, зазначеним у пункті 4 цього Порядку, та заборгованості ліквідованих підприємств, що виробляють, транспортують і постачають теплову енергію, та надсилає їй щомісяця повідомлення про суму списаної таким учасникам заборгованості та суму заборгованості, що підлягає списанню у бухгалтерському обліку Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надсилає протягом семи днів після списання заборгованості компанії "Газ України" повідомлення про суми списаної заборгованості в розрізі договорів щодо постачання природного газу, що є підставою для такого списання в бухгалтерському обліку зазначених компаній (пункт 9 Порядку).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що сума основної заборгованості, на яку нараховані спірні річні та інфляційні втрати, є заборгованістю за природний газ, спожитий відповідачем протягом грудня 2009 року; ця заборгованість не сплачена станом на 04.06.2011 (дата набрання чинності Законом України № 3319-VI), існувала станом на час винесення Господарським судом міста Києва рішення у справі № 910/6028/13 від 20.10.2015 про стягнення суми, та зазначили, що, в силу наведених вище імперативних приписів Закону України № 3319-VI, цей Закон передбачає обов'язок учасників процедури, визначених Законом України № 3319-VI, самостійно списати заборгованість з пені, штрафних та фінансових санкцій, визначених пунктом 2.2 статті 2 Закону України № 3319-VI, і не обмежує цей обов'язок діями сторін щодо списання; позивач здійснив права на стягнення річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за природний газ, спожитий відповідачем протягом грудня 2009 року, всупереч приписів частини другої статті 13 Цивільного кодексу України, позбавляючи відповідача можливості списати зазначені суми.

Судова колегія відзначає, що, застосовуючи частину другу статті 13 Цивільного кодексу, суди не врахували, що за приписами цієї норми особа зобов'язана при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб та не навели порушеного права відповідача у спірних правовідносинах.

При цьому суди не взяли до уваги положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, за якими сплата індексу інфляції та річних з простроченої суми є обов'язком боржника, не перевірили, чи мав позивач можливість та підстави нарахувати інфляційні та річні на прострочену заборгованість за спірний період (2013-2015 роки) протягом дії Закону України № 3319-VI.

Водночас, суди не взяли до уваги, що передбачена Законом України № 3319-VI можливість списати заборгованість з пені, штрафних та фінансових санкцій пов'язана з відповідною вимогою кредитора та здійснюється у встановленій процедурі; суди не встановили, а з матеріалів справи не вбачається, що сторони дотримали процедуру списання заборгованості за природний газ, встановлену Порядком списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 №894.

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Висновок судів попередніх інстанцій про те, що сума списання заборгованості із сплати штрафних та фінансових санкцій в силу положень пунктів 6, 7 Порядку не обмежена протоколами учасників процедури, а самостійно визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарських кодексів України і здійснюється такими учасниками самостійно, не узгоджується з положеннями наведеного Порядку, оскільки пунктом 7 Порядку встановлено не порядок списання заборгованості, а спосіб визначення розміру заборгованості зі сплати пені, штрафних та фінансових санкцій на підставі договорів про поставку природного газу, у той час як списання таких сум відбувається з дотриманням процедури, яка визначена даним Порядком. Крім того, судами не враховано, що, оскільки на момент набрання чинності Законом між сторонами спору не існувало процедури судового врегулювання спору щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, відповідно процедура такого списання мала відбуватися згідно з приписами пунктів 6, 8, 9 Порядку.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не звернули уваги на надані позивачем в обґрунтування своїх вимог пояснення; неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами.

Як наслідок, прийняті апеляційним та місцевим судами рішення та постанова не відповідають приписам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи, що суди припустилися порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення у даній справі слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 у справі № 910/6088/16 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Г.Коробенко